Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Літературознавство

 До проблеми визначення жанру пародії
Статтю присвячено проблемі визначення жанру пародії в російській і
українській науковій літературі XIX–XXI ст. Ми простежуємо еволюцію
терміна пародії, аналізуючи визначення представлені в енциклопедичних і
тлумачних словниках (Брокгауза і Ефрона, Квятковського, Тимофєєва і Ту-
раєва, Євгеньєва і Іваннікова, Кожевнікова і Миколаєва, Воліна і Ушакова,
Суркова та ін.), а також трактування терміна таких вчених, як Остолопов,
Ожегов, Тинянов, Новіков, Пропп, Рассадін, Тяпков, Гроссман, Нудьга,
О.С. Кобринец 69
Драч, Гетманець, Мельникова та ін. Ми вибираємо найбільш прийнятне
на наш погляд визначення пародії, яким скористаємося надалі для аналізу
пародійних творів Д.Д. Мінаєва. В даному дослідженні ми спираємося на
важливе теоретичне положення про двоплановість пародії, сформульоване
Ю.М. Тиняновим. «Перший план» пародії, буквальний, постає перед чита-
чем, коли він бачить текст. Але за цим, явним і буквальним планом пародії,
незмінно ховається «другий план» – об’єкт. «Другий план» вибудовується
в свідомості читачів з різним ступенем повноти – в залежності від ступе-
ня ерудиції, начитаності та рівня іроніко-гумористичної інтуїції. Тинянов
встановив, що в пародії обов’язковою є несумісність двох планів, їх змі-
щення. Ця нестиковка слугує сигналом пародійності, почувши який читач
перестає вірити в буквальність «першого плану». В.І. Новіков додає тезу
про «третій план», міру того неповторного сенсу, який передається тіль-
ки пародією. Прочитання «третього плану» – це зіставлення «першого» і
«другого планів», вихід на глибинне вимірювання пародійного змісту. Він є
вищою змістовою інстанцією пародії. У ньому криється її багатозначність,
багатство змістових відтінків. Т.В. Мельникова синтезувала і узагальнила
визначення, дані Тиняновим і Новіковим: літературна пародія – це «спе-
цифічний різновид сатирико-гумористичної творчості, який ґрунтується на
контрасті того, що відображається («першого плану»), до того, що відобра-
жено («другого плану»), результатом чого є комічний образ об’єкта».
Ключові слова: пародія, літературний жанр, комічний образ, гумор, са-
тира, література XIX століття.

К проблеме определения жанра пародии

Статья посвящена проблеме определения жанра пародии в русской и украинской научной литературе XIX–XXI вв. Мы прослеживаем эволюцию термина пародии, анализируя определения, представленные в энциклопедических и толковых словарях (под редакцией Брокгауза и Ефрона, Квятковского, Тимофеева и Тураева, Евгеньева и Иванникова, Кожевникова и Николаева, Волина и Ушакова, Суркова и др.), а также трактовки термина таких ученых, как Остолопов, Ожегов, Тынянов, Новиков, Пропп, Рассадин, Тяпков, Гроссман, Нудьга, Драч, Гетманец, Мельникова и др. Мы выбираем наиболее приемлемое на наш взгляд определение пародии, которым воспользуемся в дальнейшем для анализа пародийных произведений Д.Д. Минаева. В данном исследовании мы опираемся на важное теоретическое положение о двуплановости пародии, сформулированное Ю.Н. Тыняновым. «Первый план» пародии, буквальный, предстает перед читателем, когда он видит текст. Но за этим, явным и буквальным планом пародии, неизменно скрывается «второй план» – объект. «Второй план» выстраивается в сознании читателей с разной степенью полноты – в зависимости от степени эрудиции, начитанности и уровня иронико-юмористической интуиции. Тынянов установил, что в пародии обязательна невязка двух планов, их смещение. Эта нестыковка служит сигналом пародийности, услышав который читатель перестает верить в буквальность «первого плана». В.И. Новиков добавляет тезис о «третьем плане», мере того неповторимого смысла, который передается только пародией. Прочтение «третьего плана» – это сопоставление «первого» и «второго планов», выход на глубинное измерение пародийного смысла. Он является высшей смысловой инстанцией пародии. В нем таится ее многозначность, богатство смысловых оттенков. Т.В. Мельникова синтезировала и обобщила определения, данные Тыняновым и Новиковым: литературная пародия – это «специфическая разновидность сатирико-юмористического творчества, которая основывается на контрастировании того, что отображается («первого плана»), к тому, что отображено («второму плану»), результатом чего является комический образ объекта».

Ключевые слова: пародия, литературный жанр, комический образ, юмор, сатира, литература XIX века.

O.S. Kobrynets. About the problem of parody genre

The article is devoted to the definitions of the parody genre in Russian and Ukrainian scientific literature of the XIX–XXI centuries. We trace the evolution of the term parody, analyzing definitions, in encyclopaedic and explanatory dictionaries, (by Brokgauz and Yefron, Kvyatkovskiy, Timofeyev and Turaev, Yevgeniyev and Ivannikov, Kojevnikov and Nikolaev, Volin and Ushakov, Surkov, etc).The article also dwells on the interpretation of parody genre by such scientists as Ostolopov, Ozhegov, Tynyanov, Novikov, Propp, Rassadin, Tyapkov, Grossman, Nudga, Drach, Getmanets, Melnikov, etc. We choose the most acceptable in our opinion definition of parody, which we will use later to analyze the parody works of D.D. Minaev. In this study, we rely on an important theoretical position about the duality of parody, formulated by Y.N. Tynyanov. The “first plan” of the parody, literal, appears in front of the reader when he sees the text. But behind this, an explicit and literal parody plan, the “second plan” – the object always lies hidden. “The second plan” is built in the minds of readers with varying degrees of completeness – depending on the degree of erudition, and level of ironic-humorous intuition. Tynyanov established that in a parody the discrepancies of the two plans and their displacement are necessary. This discrepancy serves as a signal of parody, upon hearing which, the reader ceases to believe in the literalness of the “first plan”. V.I. Novikov adds the thesis about the “third plan”, the measure of that unique meaning, which is transmitted only by a parody. The reading of the “third plan” is a comparison of the “first” and “second plans” reaching a deep dimension of parody sense. It is the highest semantic point of the parody. It contains many meanings and richness of semantic nuances. Melnikova synthesized and generalized the definitions given by Tynyanov and Novikov: a literary parody is “a specific kind of satiric-humorous creativity, which is based on the contrasting of what is displayed  ("first plan") to what is depicted (" the second plan"), resulting in a comic image of the object”.

 Key words: parody, literature genre, comedy image, humour, satire, literature of the XIX century

Гроссман Л. Пародия как жанр литературной критики. Русская литературная пародия. Москва–Ленинград, 1930. С. 390—50.

Драч И., Лиходеев Л. Над кем смеетесь? Вопросы литературы. 1974. № 9. С. 301—303.

Ефимов Ф. О шуточном всерьёз (Плод… сердца горестных замет). Вопросы литературы. Журнал критики и литературоведения. Москва, 2003 (май – июнь). С. 10—20.

Мельнікова Т.В. Пародія та пародіювання у творчому світі І.С. Тургенєва: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10. 01. 02. Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. Харків, 2000. 18 с.

Морозов А.А. Пародия как литературный жанр (К теории пародии). Русская литература. 1960. № 1. С. 48—77.

Новиков Вл. Книга о пародии. Москва: Сов. писатель, 1989. 544с.

Нудьга Г.А. Пародія в українській літературі. Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. 175 с.

Пародія. М.Ф. Гетманець. Сучасний словник літературознавчих термінів. Харків: Ранок, 2003. С. 85.

Пародия. А. Квятковский. Поэтический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1966. С. 195—196.

Пародия. Краткая литературная энциклопедия. [Под ред. А.А. Суркова]. Москва, 1968. Т.5. С. 604 — 607.

Пародия. Краткая российская энциклопедия. Сост. В.М. Карев. Москва: Большая Российская энциклопедия. ОНИКС 21 век, 2003. Т.2. С. 853.

Пародия. Литературная энциклопедия. Под ред. П.И. Лебедева-Полянского. Москва: Сов. энциклопедия, 1934. Т.8. С. 451—457.

Пародия.Литературный энциклопедический словарь. Москва: Сов. энциклопедия, 1987. С. 268—269.

Пародия. С.И. Ожегов. Словарь русского языка. 19-е изд. Москва: Русский язык, 1987. С. 398.

Пародия. Н.Ф. Остолопов. Словарь древней и новой поэзии. Санкт-Петербург, 1981. Ч.2. С. 342—343.

Пародия. Словарь иностранных слов. Под ред. А.Г. Спиркина, И.А. Акчурина, Р.С. Карпинской. 7-е изд. Москва: Русский язык, 1979. С. 364.

Пародия. Словарь литературоведческих терминов. Москва: Просвещение, 1974. С. 259—260.

Пародия. Словарь русского языка. Москва: Русский язык, 1999. Т.3. С. 25.

Пародия. Советский энциклопедический словарь. Москва: Сов. энциклопедия, 1987. С. 971.

Пародия. Толковый словарь русского языка. Москва: Терра-Terra, 1996. Т.3. С. 50.

Пародия. Энциклопедический словарь. Сост. Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон. Санкт-Петербург, 1897. Т. 22-а. С. 874.

Пропп В.Я. Проблемы комизма и смеха. Санкт-Петербург: Алетейя, 1997. 288 с.

Рассадин Ст. Законы жанра. Вопросы литературы. 1967. № 10. С. 66—80.

Сарнов Б. Тень, ставшая предметом. Советская литературная пародия. Москва: Книга, 1988. С. 5—60.

Тынянов Ю.Н. Достоевский и Гоголь (К теории пародии). Ю.Н. Тынянов. Поэтика. История литературы. Кино. Москва: Наука, 1977. С. 198—226.

Тяпков С.Н. Комическое в литературной пародии. Иваново: Ив. гос. ун-т, 1987. 54с.