Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Літературознавство

Е. Хемінгуей – добровільний учасник трьох війн, першовідкривач теми «втраченої генерації» у світовій літературі ХХ століття – сам беззастережно не може бути віднесений до «втрачених», духовно спустошених, які не знайшли свого нового місця в повоєнному житті, оскільки на відміну від них уперто шукав разом зі своїми ліричними героями нові «точки опори» у безвихідно трагічному світі, шукав «те, чого не можна втратити». У новому життєвому кодексі письменника нарівні з необхідністю збереження самовлади («бути завжди у формі») і душевну рівновагу, яку давало йому спілкування з природою (полювання, рибалка) головною «точкою опори», незплинною  життєвою цінністю, змістом буття стала письменницька праця, творчість, в якій Хемінгуей був нещадно чесним і правдивим.

Першим героєм, якому Хемінгуей довірив свої дуже важливі для нього пошуки, був Ніколас Адамс, герой, типологічно близький до автора своїм світосприйняттям, суттєвим, але усе ж другорядним, виявляється нам факт щільного прилягання зовнішньої канви біографії героя до авторської. Нік Адамс – «наскрізна» фігура для першої по-справжньому значної збірки новелістики Хемінгуея «В наш час», він же є зв’язуючою ланкою між цією книгою і двома наступними збірками оповідань. Ключовими для пошуків письменником і його героєм істинних життєвих цінностей в нових книгах Хемінгуея є оповідання «В чужій країні» (збірка «Чоловіки без жінок») і «Батьки і діти» (збірка «Переможець не отримує нічого»). Апофеозом в розкритті теми стає оповідання «Про письменництво» (збірка «Оповідання різних років»), де Нік Адамс, який розмірковує про специфіку літературної творчості, – це практично вже сам Хемінгуей: якщо автор і його автобіографічний герой досі зберігали необхідну для художнього твору дистанцію, то тут вони повністю співпали, злилися в одне ціле, що зруйнувало жанрову чистоту оповідання і перетворило його фактично на жанр публіцистики – нарис.

Ключові слова: «втрачена генерація», «точки опори», життєвий кодекс, письменницька праця, специфіка літературної творчості, автобіографічний герой.

Э. Хемингуэй – добровольный участник трех войн и первооткрыватель темы «потерянного поколения» в мировой литературе ХХ века – сам безоговорочно не может быть причислен к «потерянным», духовно опустошенным, не нашедшим своего нового места в послевоенной жизни, поскольку в отличие от них упорно искал вместе со своими лирическими героями новые «точки опоры» в безысходно трагическом мире, искал «то, что нельзя потерять». В новом жизненном кодексе писателя наряду с необходимостью сохранения самообладания («быть всегда в форме») и душевного равновесия, которое давало ему общение с природой (охота, рыбалка) главной точкой опоры, непреходящей жизненной ценностью, смыслом существования стала писательская работа, творчество, в котором Хемингуэй был беспощадно честен и правдив.

Первым героем, которому Хемингуэй доверил свои столь важные для него искания, был Николас Адамс, герой, типологически близкий к автору в своем мировосприятии, существенным, но все же вторичным, представляется нам факт плотного прилегания внешней канвы биографии героя к авторской. Ник Адамс – «сквозная» фигура для первого по настоящему значительного сборника новеллистики Хемингуэя «В наше время», он же – связующее звено между этой книгой и двумя последующими сборниками рассказов. Ключевыми для поисков писателем и его героем истинных жизненных ценностей в новых книгах Хемингуэя являются рассказы «В чужой стране» (сборник «Мужчины без женщин») и «Отцы и дети» (сборник «Победитель не получает ничего»). Апофеозом в раскрытии темы стал рассказ «О писательстве» (сборник «Рассказы разных лет»), в котором Ник Адамс, рассуждающий о специфике литературного творчества, – это практически уже сам Хемингуэй: если автор и его автобиографический герой до сих пор сохраняли необходимую для художественного произведения дистанцию, то здесь они полностью совпали, слились в одно целое, разрушив, таким образом, жанровую чистоту рассказа и превратив его фактически в жанр публицистики – очерк.

Ключевые слова: «потерянное поколение», «точки опоры», жизненный кодекс, писательская работа, специфика литературного творчества, автобиографический герой.

 Earnest Hemingway fought as a volunteer in three wars and was the first to coin the theme of “the lost generation” in the World literature of the XX century. The author himself cannot be assigned to “the lost”, spiritually depleted, failed to find their own way in post-war life people because in contrast to them he and his literary characters were constantly seeking new “supporting points” in infinitely tragic world, looking for something that “can’t be lost”. In the new code of life of the writer along with the necessity to maintain self-control (“to be always fit”) and spiritual balance, which he received from the nature (hunting, fisging), the main supporting point, invariable life value, the point of his existence became creative writing, activity in which Hemingway  was always ruthlessly honest and truthful. 

The first character who Hemingway trusted so important role  – to seek – was Nicolas Adams. The character was typologically close to the author in his worldview. There are important similarities in biographies of the author and his character. Nick Adams is a “prevailing” character in the first significant collection of short stories “In Our Time”; he is a link between this book and two collections of short stories that followed.    The stories “In Another Country” (collection “Men Without Women”) and “Fathers and Sons” (collection “Winner Takes Nothing”) are key works in the writer’s seeking of true life values. Apotheosis of the theme coverage is the story “On Writing” (collection “Stories of Different Years”) in which Nick Adams, dwelling on specificity of literary work, is Hemingway himself. The character merged with the author in this case whereas they had kept the distance necessary for the fiction before. In this case the author and his character are united body and by that they dilute genre clearance of a short story and turn it into journalistic style which is an essay.

Key words: “the lost generation”, “supporting points”, code of life, writer’s work, specificity of the literary work, autobiographical character.

Гиленсон Б.А. Хемингуэй / Б.А. Гиленсон. – М.: Просвещение, 1991. – 191 с.

Грибанов Б.Т. Эрнест Хемингуэй / Б.Т. Грибанов. – М.: Мол. Гвардия, 1971. – 444 с.

Золотцев С. Хемингуэй о писательском труде/ С. Золотцев //Литературная учеба. – 1979. – № 1. – С. 200-205.

Севрюгина Л.В. Авторское «я» в рассказах Хемингуэя / Л.В. Севрюгина // Проблема личности автора в художественном произведении на материале произведений западноевропейской литературы. – Владимир, 1972. – С. 16-27.

Хемингуэй Э. Избранные сочинения: в 4-х тт./ Э. Хемингуэй. – М: Худ. лит-ра., 1982.

Хемингуєй Є. Эрнест Хемингуэй о литературном мастерстве / Э. Хемингуэй // Иностранная литература. – 1962. – № 1. – С. 212-218.

Baker C., Hemingway. The writer as artist / C. Baker – N. Y. – 1952.