СВОЄРІДНІСТЬ АРХЕТИПУ ДИТИНИ В РОМАНІ ЕДГАРА Л. ДОКТОРОУ «ГРАД БОЖИЙ»

Анотація

У статті розглядається своєрідність архетипу дитини в романі Едгара Л. Доктороу «Град Божий». Мета статті – визначити своєрідність архетипу дитини в романі Е.Л. Доктороу «Град Божий» в індивідуально-авторському трактуванні з урахуванням історичного контексту. У роботі використана комплексна дослідницька методологія: синтез порівняльно-історичного методу, цілісного аналізу, елементів міфопоетичного і герменевтического методів. Враховувалися постструктуралістского підходи, а також техніка “close reading”. У романі «Град Божий» на рівні архетипу дитини втілена ідея екзистенціального трагізму буття як травмуюче, але необхідне нагадування про етичну недосконалість людства. Також архетип дитини включає біблійну складову, що надає йому символічну значимість в літературній парадигмі початку XXI століття. У романі показані образи дітей не тільки в різних часових площинах, а й з різним архетипичним навантаженням. Ім’я дитини, що стоїть в центрі оповіді, Йегошуа, пов’язане з варіантом імені Ісуса, однак це не те ім’я, яке було дано йому при народженні. Справжній Йегошуа принесений в жертву світовому Хаосу, і своїм ім’ям він рятує життя іншому хлопчикові, майбутньому батькові Сари Блюменталь, тобто відбувається переосмислення загибелі і відродження в ім’я порятунку «други своя». Переосмислюються і архетипічні складові, і по милості дорослих дитина втрачає своє дитинство і – найчастіше – саме життя. Світ видається жорстоким і безжальним по відношенню до дитини. Але завдяки мудрим вказівкам «наставників» (в цій ролі спочатку виступають батьки, потім – кравець, Барбанель) і сили свого характеру хлопчик переживає жахи війни. Діти Сари Блюменталь – втілення традиційного осмислення дитини як дбайливо вирощуваного паростка майбутнього. У цьому випадку архетип дитини, представлений у своєму загальнокультурному значенні, виражає чистоту і надію на майбутнє. Авторські інтенції спрямовані на розкриття трагічного боку сучасності, коли навіть наймудріший дорослий Наставник не завжди спроможний врятувати дитину від жорстоких випробувань реального життя. Бог помер, а разом з ним померло й сакральне трактування дитинства.