КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР ДВОРЯНСЬКОЇ САДИБИ СЛОБОЖАНЩИНИ КІНЦЯ ХVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Анотація

У статті аналізуються значення дворянської садиби як культурологічного майданчика комунікацій, попри всю складність перебігу культурно-історичного процесу на Слобожанщині. Зазначається, що культурний простір садиби значною мірою забезпечував духовний та інтелектуальний зв’язок поколінь українського народу і вплинув на формування етнокультурної, а згодом і національної ідентичності. Садиба, яка створювалася під впливом просвітницьких ідей, була вже не тільки господарською одиницею, а й мультикультурним простором для дворянства. Не менш важливою типологічною ознакою, що об’єднує заміські садибні помешкання слобідських дворян, є певна відстороненість від жвавого міського життя за межами маєтку, хоча ступінь вияву цієї риси залежав від світоглядних переконань та особливостей приватного життя власника. Особливу роль у житті поміщиків Слобожанщини відігравали садиби-родові маєтки найзнаменитіших дворянських родин або відомих людей регіону. Господарі таких маєтків цікавилися останніми досягненнями в галузі сільського господарства, промисловості, ознайомлювалися з передовими технологіями в мистецтві, політиці, науці. Такі садиби впливали не лише на розвиток повітів, але й на всю губернію. Це насамперед Графське – графа Гендрикова, Основа – Квіток, Старий Мерчик – Шидловського, Шаровка – Ольховського, Бабаї – Щербініних тощо. Виявлено, що функціонування маєткових утворень як культуротворчих осередків визначалося збереженням певних традиційних ознак приватновласницької садиби на Слобожанщині, сформованих ще на межі XVIII–XIX ст., так і модифікацією їх відповідно до нових потреб духовного життя.