ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРУ ТА ЙОГО МЕЖІ ПРИ ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ В РИМСЬКОМУ ПРАВІ ТА СУЧАСНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Анотація

 Метою статті є визначення змісту принципу свободи договору у правовому регулюванні майнових відносин подружжя та його меж у римському приватному праві та сімейному праві України. Дослідження було проведено з використанням джерел римського права (Дигестів), сучасних актів цивільного законодавства (СК України, ЦК України) та досягнень сучасної науки цивільного права. Результатом дослідження стало визначення змісту принципу свободи договору у правовому регулюванні майнових відносин подружжя у римському приватному праві та сучасному приватному праві України. Проведений порівняльний аналіз римського права та сучасного приватного права в питанні змісту принципу свободи договору у сфері правового регулювання майнових відносин подружжя, надав підстави для висновку про те, що вже в римському праві, незважаючи на суттєві обмеження, договір був основним регулятором майнових відносин подружжя. Такий самий підхід зберігся і в сучасному приватному праві. Однак зміст принципу свободи договору в правовій системі України є значно ширшим, оскільки включає для сучасного подружжя більше правових можливостей, порівняно з тими, що були надані таким самим суб’єктам римським правом. Спільним для правових систем Стародавнього Риму та України є наявність імперативних заборон, що обмежують свободу договору подружжя. До них, зокрема, відносяться, необхідність дотримання вимог закону про форму правочинів, заборона на включення до договорів певних умов тощо. Крім того, для сучасної правової системи України актуальною є проблема укладення договору на шкоду інтересам третіх осіб (фраудаторні правочини), що розв’язується в сучасній судовій практиці за правилами, сформульованими римськими вченими згідно з якими слід звертати увагу на те, щоб угода, укладена щодо певного предмета або з певною особою, не принесла шкоди іншій справі або іншій особі. Водночас деякі відгомони заборон, що були закріплені в римському праві (заборона на дарування між подружжям), знаходять своє відображення і в чинному сімейному праві (заборона щодо включення до шлюбного договору умов, за якими не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації). Складно, однак, назвати їх позитивними та такими, що відповідають реаліям сьогодення, тому норми сімейного законодавства, якими такі обмеження встановлені, потребують перегляду.