ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ ДІТЕЙ ПОТЕРПІЛИМИ ВІД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗА ВЧИНЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Анотація

Метою статті є розкриття поняття «потерпілий» через призму національного законодавства, аналіз судової практики щодо визнання дітей, які стали свідками домашнього насильства, потерпілими, та запропоновано єдиний підхід у застосуванні норм матеріального закону при встановленні потерпілого від кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального Кодексу України.

Проведено порівняння щодо тлумачення поняття «потерпілий» у кримінальному процесуальному законодавстві та нормативно-правових актах, які регулюють сімейні відносини. Проаналізовано судові рішення, постановлені судами щодо осіб за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального Кодексу України. Вказується, що здебільшого вказаний злочин вчиняється чоловіками, а потерпілими зазвичай є жінки та діти. Також вказується на те, що домашнє насильство може бути двох видів: те, яке вчиняється по відношенню до жінки або чоловіка, які можуть і не перебувати у шлюбних відносинах між собою; насильство, яке вчиняється батьками щодо дітей, або дідами (бабами) відносно онуків та навпаки. Акцентується увага на кількості розглянутих судами справ з постановленням обвинувальних вироків щодо осіб, які вчинили домашнє насильство. Водночас автор зазначає, що проблемним залишається питання щодо визнання дітей, які стали свідками домашнього насильства, потерпілими. Так, у проаналізованих вироках встановлено, що діти, які стали безпосередніми жертвами домашнього насильства (фізичного чи психологічного) разом зі своїми матерями, які були офіційно визнані потерпілими, судами потерпілими не визнаються. Даний факт ніяк не відображається в мотивувальній чи резолютивній частині вироку. Автор зазначає про необхідність виокремлення дітей як окремої категорії потерпілих від домашнього насильства.