ДИСТАНЦІЙНА РОБОТА ЯК НОВА РЕАЛЬНІСТЬ: ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЛЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПРАЦІВНИКІВ

Анотація

Статтю присвячено проблемним питанням соціального захисту науково-педагогічних працівників та державних службовців, з нестандартною формою зайнятості, а саме – дистанційною. Зауважено, що стандартна форма зайнятості – з виконанням роботи за місцем розташування роботодавця – стала неможливою, оскільки в умовах пандемії та подальшої збройної агресії несла загрозу для життя і здоров’я працівників. Відзначено, що діяльність науково-педагогічних працівників та державних службовців має певні вимоги, зокрема, високу відповідальність, обов'язковість постійної комунікації та специфічний рівень навантаження. Проте в умовах дистанційної роботи ці особливості можуть перетворитися на додаткові ризики для працівників, що потребують особливого підходу у забезпеченні соціального захисту. Наголошено на важливості оцінки того, наскільки існуючі норми соціального захисту відповідають потребам означених категорій працівників і які зміни можуть бути впроваджені для їх ефективного захисту у нових реаліях сьогодення.

Досліджено та проаналізовано законодавчі акти, підзаконні нормативно-правові акти у сфері дистанційної праці взагалі та науково-педагогічних працівників і державних службовців зокрема. Встановлено, що кожен працівник, робота якого відбувається у дистанційному режимі, має самостійно визначити своє робоче місце та, відповідно, несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на своєму робочому місці. Але, разом з тим, не у кожного працівника є об’єктивна можливість забезпечити такі умови, оскільки обладнання тощо здебільшого купується ним за власний кошт. Тож в законодавстві слід передбачати механізм компенсації або забезпечення відповідним обладнанням, оскільки це є частиною соціального захисту, спрямованого на збереження здоров’я працівників. Зауважено, що дистанційна робота також несе ризик порушення норм робочого часу та часу відпочинку, що в свою чергу може тягнути за собою загрози здоров’ю працівників. Застережено про можливе неоформлення у разі хвороби листка непрацездатності, оскільки дистанційна робота не вимагає слідування до місця роботи і, відповідно, може бути виконана у будь-який час і за будь-якого стану здоров’я.

Підсумовано, що соціальний захист означених вище категорій працівників в умовах дистанційної роботи вимагає окремого підходу, адже традиційні норми, розроблені для офлайн-середовища, не завжди відповідають реаліям дистанційної роботи.