ВІЙСЬКОВІ СЛУЖБОВІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ НЕДБАЛОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ: ТЕОРЕТИКО- ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Правовий статус військової службової особи залишається одним із дискусійних питань кримінального права України, оскільки його нормативна невизначеність ускладнює кваліфікацію військових кримінальних правопорушень, визначення суб‟єкта кримінального правопорушення та обсяг його кримінально-правової відповідальності. У статті здійснено комплексний аналіз чинного законодавства, судової практики та наукових підходів до тлумачення понять «службова особа», «військова службова особа» та «посадова особа». Доведено, що відсутність чітких критеріїв розмежування цих категорій породжує неоднозначне тлумачення норм кримінального права та створює ризики правозастосовних помилок. Разом з тим, впродовж останніх років спостерігається практика інкримінування учасникам бойових дій недбалого ставлення до військової служби (ст. 425 Кримінального кодексу України). Однак наразі відсутнє єдине для органів досудового розслідування, адвокатів та суддів розуміння особливостей складу цього злочину. Це обумовлює необхідність обговорення проблематики правниками, які безпосередньо зіткнулися з подібними справами. Проаналізовано експертні думки фахівців у галузі кримінального права та військової юстиції, зокрема позиції адвокатів, суддів та науковців. Доведено, що практика застосування ст. 425 Кримінального кодексу України є неоднозначно, адже має місце абстрактне формулюванням кримінальної норми, законодавець не дотримується стандартів якості закону: принципів доступності, правової визначеності та передбачуваності, що створює передумови для численних заяв проти України до Європейського суду з прав людини у зв‟язку з порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Автором запропоновано конкретні рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства, зокрема гармонізації положень ст. 18, 364 та ст. 425 Кримінального кодексу України для усунення термінологічної невизначеності. Обґрунтовано необхідність запровадження змін до правозастосовної практики шляхом розробки методичних рекомендацій для судів та правоохоронних органів