ПРАВОВИЙ СТАТУС ЧЛЕНА СІМ’Ї В УКРАЇНІ: НОРМАТИВНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ТА ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний аналіз нормативного змісту понять «сім’я» та «член сім’ї» у правовій системі України з урахуванням міжгалузевих особливостей їх зас-тосування, актуальної судової практики та міжнародних правових стандартів. Основна мета полягає в обґрунтуванні потреби законодавчого оновлення дефініцій, що регулюють сімейні правовідносини, з метою усунення внутрішніх суперечностей, забезпечення правової визначеності та уніфікації підходів до тлумачення статусу члена сім’ї.
У процесі дослідження проаналізовано положення Сімейного кодексу України, акти цивільного, житлового, соціального та пенсійного законодавства, рішення Конституційного Суду України № 5-рп/99, а також практику Європейського суду з прав людини щодо розу-міння поняття «сімейне життя». Виявлено, що чинне визначення сім’ї, закріплене у ст. 3 СК України, містить концептуальну суперечність: з одного боку, воно базується на ознаці спіль-ного проживання, з іншого – визнає існування сім’ї за його відсутності. Така конструкція створює правову невизначеність, що ускладнює ідентифікацію суб’єктів сімейних правовід-носин.
Особливу увагу приділено аналізу терміна «член сім’ї», який у різних нормативних актах трактується з істотними відмінностями залежно від галузі права. У пенсійному законо-давстві визначальним критерієм є матеріальна залежність, у житловому – спільне проживан-ня та ведення господарства, у соціальному – наявність родинного зв’язку. Така розбіжність у підходах породжує правові колізії, коли одна й та сама особа може визнаватися членом сім’ї в одному контексті, але не мати такого статусу в іншому, що порушує принцип рівного доступу до правового захисту та соціальних гарантій.
Рішення Конституційного Суду України №5-рп/99 та практика ЄСПЛ підтверджують, що юридичний статус члена сім’ї визначається не фактом проживання, а наявністю взаємних прав та обов’язків. Це створює позитивні зобов’язання для держави щодо адаптації націо-нального законодавства до міжнародних стандартів, зокрема у сфері соціального забезпе-чення, спадкування та житлових правовідносин.
У результаті дослідження обґрунтовано доцільність доповнення статті 3 Сімейного кодексу України нормативним визначенням терміна «член сім’ї», яке має враховувати не 

лише формальні ознаки, а й фактичні обставини, що свідчать про наявність стабільних сімейних зв’язків. Запропоновано гармонізувати галузеві нормативно-правові акти, зокрема закони України «Про пенсійне забезпечення», «Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», Житловий кодекс Української РСР та інші, з метою усунення правових колізій, забезпечення правової визна-ченості та ефективного захисту прав осіб, які перебувають у сімейних правовідносинах.
Таким чином, удосконалення правового регулювання статусу члена сім’ї є не лише теоретично обґрунтованим завданням, а й практично необхідним кроком, що має бути реалі-зований через системну законодавчу реформу, спрямовану на зміцнення правової визначе-ності, справедливості та ефективності правозастосування