ПРАВО НА ПРАЦЮ ТА ЗАБОРОНА ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ: ПОШУК ЧІТКИХ МЕЖ І ГАРАНТІЙ

Анотація

У сучасних умовах трансформації соціально-економічних відносин і поси-лення інтеграційних процесів особливої актуальності набувають питання забезпечення права на працю та дотримання заборони примусової праці як одного з базових міжнародних стан-дартів у сфері прав людини. Примусова праця залишається стійким негативним явищем, що проявляється у різних формах і не втрачає актуальності навіть у державах із розвиненими правовими системами. Її існування підриває засади свободи праці, нівелює людську гідність та створює загрози для ефективної реалізації соціально-економічних прав.
У статті розглядається співвідношення права на працю та заборони примусової праці крізь призму людиноцентричної парадигми правового регулювання. Особлива увага приді-ляється з’ясуванню змістовних і нормативних меж примусової праці, її відмежуванню від суміжних правових явищ, а також аналізу доктринальних підходів до розуміння примусу у сфері праці. Підкреслюється значення людської гідності як конституційної цінності, що визначає допустимі межі втручання держави та роботодавця у реалізацію свободи праці.
Значну увагу приділено міжнародно-правовим стандартам заборони примусової праці, сформованим у межах універсальних договорів з прав людини та актів Міжнародної органі-зації праці, а також проблемам їх імплементації у національне законодавство України. Наго-лошується, що ефективність заборони примусової праці залежить не лише від формального закріплення відповідних норм, а й від наявності чітких критеріїв правової кваліфікації при-мусової праці та дієвих юридичних гарантій її недопущення.
Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення правового регулю-вання у сфері заборони примусової праці з урахуванням міжнародних стандартів, сучасних викликів ринку праці та потреб забезпечення реальної свободи трудової діяльності в Україні