Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Літературознавство

Дана стаття присвячена одному з найбільш складних і актуальних питань літературознавства – проблемі класифікації пародії. У статті аналізуються існуючі на сьогоднішній день класифікації пародії, а також виокремлюються її різновиди, визначаються їх характерні особливості, основні ідейно-художні функції, аналізуються засоби створення пародійного комізму, простежується співвідношення пародії зі спорідненими жанрами, а саме з епіграмою, стилізацією, наслідуванням.

У статті аналізуються праці таких вчених, як О.О. Морозов, Ю.М. Тинянов, І.Г. Ямпольскій, М.Ф. Остолопов, В.І. Новіков, М.Л. Гаспаров, В.Я. Пропп, Т.В. Мельнікова.

У найширшому сенсі пародія поділяється на два типи: літературну і нелітературну пародію, так званий переспів. Літературна пародія підрозділяється на гумористичну, або жартівливу, і сатиричну. Переспів – це нелітературна пародія, в якій об'єктом пародіювання виступають побутові предмети або суспільно-політичні явища. Через переспів проявляється соціальна функція пародії.

Один із найголовніших прийомів пародіювання – гіпербола. Крім нього комічний ефект створюють такі прийоми: зниження стилю, введення в знайомий контекст нового матеріалу, заміна поетичної лексики прозовою, гротеск, перевертання, створення пародійного персонажа, відсторонення композиції, введення авторської самохарактеристики та ін.

Основні функції пародії: сатирична і комічна, які пародіюють літературні твори, а також соціальна, яка критикує світогляд тих чи інших письменників і саму соціальну дійсність.

Пародія тісно пов'язана з суміжними літературними жанрами, наприклад, такими, як епіграма, памфлет та ін. Завдяки цій особливості пародія може існувати не тільки в чистому вигляді, але і утворювати синтетичні форми (наприклад, пародія-епіграма).Отримані в статті результати покликані допомогти вдалому аналізу пародійної творчості поетів і письменників, а зокрема будуть використані нами для подальшого аналізу пародійних творів Д.Д. Мінаєва.

Ключові слова: пародія, літературний жанр, класифікація пародії, засоби створення комічного ефекту, гумор, сатира, література XIX століття.

Данная статья посвящена одному из наиболее сложных и актуальных вопросов литературоведения – проблеме классификации пародии. В статье анализируются существующие на сегодняшний день классификации пародии, а также выделяются ее разновидности, определяются их характерные особенности, основные идейно-художественные функции, анализируются средства создания пародийного комизма, прослеживается соотношение пародии с родственными ей жанрами, а именно с эпиграммой, стилизацией, подражанием.

В статье анализируются труды таких ученых, как А.А. Морозов, Ю.Н. Тынянов, И.Г. Ямпольский, Н.Ф. Остолопов, В.И. Новиков, М.Л. Гаспаров, В.Я. Пропп, Т.В. Мельникова.

В самом широком смысле пародия делится на два типа: литературная и нелитературная пародия, так называемый перепев. Литературная пародия подразделяется на юмористическую, или шуточную, и сатирическую. Перепев – это нелитературная пародия, в которой объектом пародирования выступают бытовые предметы или общественно-политические явления. Через перепев проявляется сатирическая функция пародии.

Один из самых главных приемов пародирования – гипербола. Кроме него комический эффект создают следующие приемы: снижение стиля, введение в знакомый контекст нового материала, замена поэтической лексики прозаической, гротеск, переворачивание, создание пародийного персонажа, отстранение композиции, введение авторской самохарактеристики и пр.

Основные функции пародии: сатирическая и комическая, пародирующие литературные произведения, а также социальная, критикующая мировоззрения тех или иных писателей и саму социальную действительность.

Пародия тесно связана со смежными литературными жанрами, например, такими, как эпиграмма, памфлет и т.д. Благодаря этой особенности пародия может существовать не только в чистом виде, но и образовывать синтетические формы (например, пародия-эпиграмма).

Полученные в статье результаты призваны помочь успешному анализу пародийного творчества поэтов и писателей, в частности будут использованы нами для дальнейшего анализа пародийных произведений Д.Д. Минаева.

Ключевые слова: пародия, литературный жанр, классификация пародии, средства создания комического эффекта, юмор, сатира, литература XIX века.

 

This article covers one of the most complex and topical issues of literary criticism – the problem of parody classification. The article analyzes currently existing classifications of parody, highlights its varieties, identifies their characteristic features, basic ideological and artistic functions, analyzes the means of creating parody comic, traces the ratio of parodies to its related genres, namely the epigram, stylization, imitation.

The article analyzes the works of such scholars as A.A. Morozov, Y.N. Tynyanov, I.G. Yampolsky, N.F. Ostolopov, V.I. Novikov, M.L. Gasparov, V.Y. Propp, T.V. Melnikova.

In the broadest sense, parody is divided into two types: literary and non-literary parody, the so-called rehash. Literary parody is divided into humorous, or comic, and satirical. Chanting is a non-literary parody in which everyday objects or socio-political phenomena are the object of parodying. Through rehashing, the satirical function of parody appears.

One of the most important methods of parodying is hyperbole. The following methods create a comic effect: reduction of style, introduction of familiar material into the familiar context, replacement of prose poetic vocabulary, grotesque, turning over, creation of a parody character, removal of composition, introduction of self-characterization, etc.

The main functions of parody: satirical and comic, parodying literary works, as well as social ones, criticizing the worldview of certain writers and social reality itself.

Parody is closely related to literary genres, such as epigram, pamphlet, etc. Due to this feature, parody can exist not only in its pure form, but also makes synthetic forms (for example, epigram parody).

The results obtained in the article are intended to help the successful analysis of the parody works of poets and writers, in particular, they will be used to further analysis of the parodic works of D.D. Minaev.

Keywords: parody, literary genre, classification of parody, means of creating a comic effect, humor, satire, literature of the XIX century

Бегак Б. Пародия и ее приемы. Русская литературная пародия. Москва–Ленинград: Гос. изд-во, 1930. С. 51—65.

Вуколов Л.И. О жанре литературной пародии. Вопросы русской литературы. Учен. зап. Моск. пед. ин-та им. В.И.Ленина, № 315. Москва, 1969. С. 250—264.

Гаспаров М.Л. Записи и выписки. Москва: ООО «Новое литературное обозрение», 2000. 415с.

Добролюбов Н.А. Перепевы. Стихотворения Обличительного поэта. Санкт-Петербург. 1860. Н.А.Добролюбов. Статьи и рецензии 1860–1861 гг. Собр. соч.: В 3-х т. Москва: Гослитиздат, 1952. Т.3. С. 599—607.

Мельнікова Т.В. Пародія та пародіювання у творчому світі І.С.Тургенєва: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10. 01. 02. Харків, 2000. 18 с.

Мельникова Т.В. Пародия и пародирование в творческом мире И.С.Тургенева: дис… канд. филол. наук: 10.01.02. Харьков, 2000. 176 с.

Морозов А.А. Пародия как литературный жанр (К теории пародии). Русская литература. 1960. № 1. С. 48—77.

Новиков В.И. Литературная пародия и ее жанровые разновидности: автореф. дис. … канд. филол. наук: 10. 01. 08. Москва, 1980. 22 с.

Новиков Вл. Книга о пародии. Москва: Сов. писатель, 1989. 544 с.

Остолопов Н.Ф. Пародия. Словарь древней и новой поэзии. Санкт-Петебург, 1981. Ч.2. С. 342—343.

Поляков М.Я. Язык пародии и проблема структуры стиля. Литературные направления и стили. Сборник статей, посвященный 75-летию Г.И.Поспелова. Москва: Изд-во Моск. ун-та. 1976. С. 115—130.

Сомов В. Пародии на сентиментально-романтическую прозу XIX века. (1800–1830 годы). Вопросы русской литературы. Учен. зап. Моск. пед. ин-та им. В.И.Ленина. № 288. Москва, 1968. С. 53—73.

Тынянов Ю.Н. О пародии. Ю.Н.Тынянов. Поэтика. История литературы. Кино. Москва: Наука, 1977. С. 284—310.

Ямпольский И.Г. Середина века. Очерки о русской поэзии. 1840–1870 гг. Ленинград: Худ. лит., Ленингр. отд-ние, 1974. 352 с.