Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Літературознавство

Художня картина світу є особливим авторським баченням навколишнього світу, реалізованим на сторінках певного художнього твору. Вона дозволяє нам розтлумачити сутність людського буття, приховану за численними образами і персонажами уявного світу, що співвідноситься з існуючим. У поданій статті ми намагаємося теоретично розглянути поняття «художня картина світу» з позицій різних літературознавчих методологій.

Спираючись на спостереження відомого українського науковця
О.О. Потебні, ми пов’язуємо художню картину світу із зовнішньою та внутрішньою формою тексту, а також значенням, заданим головними інтенціями художнього твору. Саме таким шляхом – через зовнішню форму, внутрішню форму, значення (зміст) – рухається людська свідомість у процесі пізнання сутності об’єктів художньої дійсності. Художнє пізнання можливе завдяки образному світу мови, поринувши у який можна відшукати всі першопочаткові значення і смисли, породжені процесами омовлення/висловлення. Німецький філософ Вільгельм Дільтей зобразив процес пізнання художнього світу у вигляді піраміди зіставних із потебнянськими понять переживання – вираження – розуміння. Асоціації, які виникають у реципієнта під час споглядання об’єкту художнього світу, виражаються інтерсуб’єктивними артикуляціями, і саме цей взаємозв’язок є зображенням художньої картини світу, за якою приховані культурні смисли певного народу. Представники формальної літературознавчої школи стверджували, що побудова художньої картини світу і процес пізнання об’єктів реальності відбувається завдяки відчутності форми, поза якою твір мистецтва не існує. Важливим аспектом аналізу й інтерпретації художньої картини світу є також міфологічність літературного твору. Кожен образ, за яким приховане висхідне значення пізнаваного об’єкту, відтворює певний міф – розповідь про дійсну реальність природного світу, що існує у просторі світу мистецтва.

Художня картина світу як наукове поняття піддається теоретичному моделюванню з позиції літературознавчої науки, яка розробляє нові вектори наукової інтерпретації художнього бачення світу, створюваного автором, та розуміння феномену людини у цьому світі.

Ключові слова: художня картина світу, літературознавча методологія, форма, зміст, художнє пізнання, О. Потебня, В. Дільтей, формальна школа.

Дильтей, В. (2000). Введение в науки о духе. А.В. Михайлова, Н.С. Плотников (Ред.). Собрание сочинений (Т. 1). Москва: Дом интеллектуальной книги.

Мелетинский, Е.М. (2000). Поэтика мифа (3-е изд., репринтное). Москва: Издательская фирма Восточная литература.

Потебня, А.А. (1905). Из записок по теории словесности. Поэзия и проза. Тропы и фигуры. Мышление поэтическое и мифическое. Харьков: Изд. М.В. Потебни.

Потебня, А.А. (1990). Теоретическая поэтика. А.Б. Муратов (Cост., вступ. ст., коммент.). Москва: Высшая школа.

Фізер, І. (1996). Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження [Psycholinguistic theory of literature by Alexander Potebny: Metacritical research]. І. Дзюба (Передм.). Київ: AT Обереги.

Шкловский, В.Б. (1990). Гамбургский счет. А.Ю. Галушкина & А.П. Чудакова (Ред.), Воскрешение слова (с. 35–42). Москва: Советский писатель.

Шкловский, В. (1929). О теории прозы. Москва: Федерация.

Эйхенбаум, Б.М. (1927). Теория формального метода. Сборник статей Эйхенбаума. Литература: Теория. Критика. Полемика, 116-148. Режим доступа: http://www.opojaz.ru/method/method_intro.html

Dilthey, W. (1927). Einleitung in die Philosophie des Lebens. Gesammelte Schriften (Bd. 5). Leipzig und Berlin: Teubner.

Dilthey, W. (2013). Der Aufbau der geschichtlichen Welt in den Geisteswissenschaften. Gesammelte Schriften (Bd. 7). Berliner Ausgabe.

Humboldt, W. (1907). Rezension von Goethes Zweiter römischer Aufenthalt. Gesammelte Schriften (Vol. 6). Berlin.

Humboldt, W. (1836). Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaues und ihren Einfluss auf die geistige Entwicklung des Menschengeschlechts. Berlin.

Müller, M. (1875, 1870). Vorlesungen über die Wissenschaft der Sprache (1. Serie von 9 Vorlesungen). Leipzig (2. Serie von 12 Vorlesungen). Leipzig.