Артикуляція невимовленого в перекладах Володимира Митрофанова

Анотація

У статті визначено ключові вектори літературно-перекладацької практики відомого українського перекладача Володимира Митрофанова, окреслено аспекти його рецензійної майстерності, висвітлено мотиви вибору літературних творів для перекладу. Площина перекладацької діяльності В. Митрофанова представлена в просторово-часовій перспективі: у центрі – художній світ літературного твору, навколо – множинна і відкрита до змін рецептивна площина.

Концептуальною домінантою перекладацької практики В. Митрофанова постає проблема осмислення засобів адресації перекладу – орієнтація на читача, яка надає йому можливості скоригувати власне сприйняття обраного для перекладу художнього твору, відшукати усі наявні значення та декодувати приховані в ньому символи. Саме читач для В. Митрофанова є константою у визначенні смислового континууму твору, отже факт його відгуку на певне літературне явище актуалізує проблему вибору перекладача. Автор низки праць із теорії та практики перекладу, у яких висвітлено конститутивні його категорії й запропоновано власні перекладацькі концепції, В. Митрофанов засвідчує тонке відчуття мови автора оригіналу та рівнозначну реакцію на його поклик.

Літературна і редакторсько-видавнича діяльність перекладача визначила генеральні лінії його рецензійної майстерності – виявити в роботі перекладача «похибки й недогляди» (використання мовних штампів, калькування невластивих українській мові слів і виразів, невиправдане «обважнення плину» оригіналу, «зайва книжність», «стилістична кострубатість» тощо) й тим самим сприяти «поліпшенню і вдосконаленню тексту». Саме вдосконалення тексту оригіналу, артикуляція невимовленого розкривають внутрішні й зовнішні параметри функціонування створеного перекладачем тексту. Декодування прихованих автором значень і смислів здійснюється В. Митрофановим через майстерність, перекладацький такт, ретельний добір мовних засобів, регламентований почуттям міри й художнього смаку, відтворення «духу» оригіналу, дотримання принципу еквівалентності з виключенням можливих різночитань і двозначностей, що простежується у здійснених ним перекладах англомовної прози, зокрема, Е. Хемінгуея «Прощавай, зброє!», Р. Бредбері «Кульбабове вино». Відтворені перекладачем літературні тексти свідчать про сприйняття ним нового художнього простору за глибиною розгортання фікційного світу, що є рівноцінним авторському задумові в момент творення тексту першоджерела.