ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація

У статті розкрито актуальність проблеми формування готовності майбутніх викладачів фізичної культури до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності, що зумовлено як загальносвітовими тенденціями цифровізації, так і нагальними потребами реформування національної системи освіти в межах концепції Нової української школи. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає від фахівця галузі фізичного виховання не лише високого рівня фізичної підготовленості, а й глибокої теоретико-методологічної компетентності, здатності інтегрувати знання з медицини, психології та педагогіки для комплексного зміцнення здоров’я молоді. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні структури та змістових характеристик процесу формування готовності майбутніх викладачів до впровадження здоров’язбережувальних стратегій в освітній процес закладів вищої освіти. Для досягнення мети застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів: теоретичний аналіз і систематизація науково-педагогічних джерел, синтез концептуальних підходів вітчизняних дослідників щодо індивідуалізації навчання та порівняльний аналіз англо-американських і європейських моделей організації фізичного виховання. Результати дослідження дозволили структурувати готовність майбутнього фахівця як складне інтегративне утворення, що охоплює мотиваційний компонент (ціннісне ставлення до здоров’я та прагнення до створення стимулюючого креативного середовища), когнітивний компонент (фундаментальні знання з анатомії, фізіології, біомеханіки та інтелектуальне розуміння сутності компетентнісного підходу) та діяльнісний компонент (здатність до практичної реалізації здоров’язбережувальних методик через самовдосконалення та використання сучасного цифрового інструментарію). Доведено, що стратегічною умовою успішної підготовки є системна індивідуалізація освітнього процесу, яка дозволяє студентам вибудовувати персональні траєкторії професійного зростання. Особливу увагу приділено обґрунтуванню ролі цифрових та інформаційних технологій як ефективного засобу моніторингу, діагностики та проєктування індивідуальних оздоровчих програм. Узагальнено досвід впровадження здоров’язбережувального дискурсу в освіту, що сприяє не лише підвищенню рівня фахової майстерності викладачів, а й забезпечує формування психологічної стійкості та духовного здоров’я особистості в умовах динамічних змін.