ФОРМИ І МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ФРАНЦУЗЬКИХ ШКОЛЯРІВ

Анотація

У статті з’ясовано, що вивчення різних складових толерантності, осмислення суті поняття «толерантність» вивчали як вітчизняні (І. Бех, Л. Бернадська, О. Вербицький, О. Грива, О. Докукіна, В. Кремень, О. Полякова та ін.), так і зарубіжні вчені (Ж. Ватерло, Д. Коллен, Г. Олпорт, П. Рікер та ін.). Питанням виховання гуманістичних цінностей, характеристиці демократичних підходів до організації освітнього процесу присвятили свої праці Г. Балл, В. Кан-Калік, Н. Лисенко, В. Семиченка, В. Сухомлинський, Т. Харченко та ін. Разом з тим доведено, що питання форм та методів виховання толерантності сучасних учнів не знайшло належного висвітлення в науковій літературі. Установлено, що в 70-ті рр. ХХ століття у зв’язку з активним загальнонаціональним рухом, котрий був тісно пов’язаний із суспільною кризою і вимагав радикальних змін у політиці держави, у документах, які регулювали національну освіту, починає з’являтись поняття «толерантність». У 80-ті рр. ХХ століття у Франції була затверджена спеціальна програма морального та громадянського виховання учнів. Саме цією програмою було визначено мету виховання толерантності в школярів, котра полягала в: набутті учнями певних звичок, поведінки та досвіду «поваги до інших, враховуючи їх відмінності (діти з особливими освітніми потребами, іммігранти)». Як свідчить проведене дослідження, для успішного виховання толерантності французьких школярів учителям також рекомендувалося: подбати про оновлення, розповсюдження й обмін матеріалами і посібниками з питань виховання; ефективно використовувати технічні засоби і навчальне обладнання; залучати до виховання учнів засоби масової інформації; використовувати компоненти, котрі ілюструють культурну історію людства; широко залучати образотворче мистецтво та музику для розуміння інших культур. Доведено, що до провідних форм та методів виховання толерантності у французьких школярів належать: геральдичний метод; біографічний, автобіографічний та археологічний методи; організація дослідницької діяльності за автобіографічним методом; метод «філософських ательє»; участь школярів у колективних заходах, змаганнях; проведення спеціального часу для роздумів; організація мобілізуючих колективних дій; запрошення на дебати батьків-іммігрантів; обговорення легенд та казок народів світу та деякі інші. Використання зазначених методів сприяє формуванню власної думки у школярів, розвитку вміння ставити питання, висловлювати критику, вихованню поваги та терпимості до думок інших, взаємозбагаченню та розвитку почуття причетності до спільної справи, ставленню до інших як до справжніх партнерів.