АСИГНАЦІЯ ТА БІЛЕТ У СИСТЕМІ НОМІНАЦІЙ ГРОШОВИХ ЗНАКІВ СХІД-НОСЛОВ’ЯНСЬКОГО МОВНОГО ПРОСТОРУ

Анотація

У статті подано аналіз одних із найуживаніших в українській, російській та білоруській мовах XIX – XX ст. грошових номінацій із опорними словами ‘знак’, ‘білет’ та ‘асигнація’, які зафіксовано у східнослов’янській лексикографії та друкованих чи авторських нумізматичних каталогах. Слов’янський традиційний науковий дискурс  характеризує визначення грошей як ‘грошових знаків’, ‘металевих та паперових знаків’, ‘знаків вартості’, ‘знаків готівкової оплати’, ‘знаків золота’. Долучення грошей до категорій умовних знаків виглядає мотивованим як із позицій соціально-економічних (особливо в умовах сучасного суспільства, яке відійшло від натурального обміну, золотого стандарту та підійшло до девальвації ціни грошової одиниці), так і з позицій філософських (умовний грошовий знак заміщує реальну вартість товару та стає матеріальним представником певної абстрактної цінності). Знаковою можна назвати будь-яку матеріалізовану форму товарно-грошових відносин як частини глобальних суспільних відносин. На території, де мешкають східні слов’яни, ‘кредитний / банківський білет’ (окрім нерозмінюваного ‘казначейського’) був і залишається державним знаком вартості та оплати, офіційним грошовим знаком, який має традиційний номінал у рублях чи карбованцях, приймається як оплата по всій державі та обмінюється на дорогоцінний метал. Його синонім ‘асигнація’ використовувався в російській, українській та білоруській мовах для визначення грошових сум, особливо великого номіналу, але не включався в офіційну назву грошей та не друкувався на купюрах. ‘Білетом’ (іноді  ‘асигновкою’) називали й негрошові знаки (свідоцтва, документи на право володіння, вхідні талони, чеки підприємств) або грошові сурогати (білети грошово-речової лотереї, рос. ‘сберегательные билеты’).

Ключові слова: грошовий знак, грошовий сурогат, асигнація, білет.