ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ОБРАЗУ ТИШІ В ПОЕЗІЇ Б.О. ЧИЧИБАБІНА

Анотація

Метою статті є аналіз особливостей представлення образу тиші у поетичній творчості одного з найвизначніших російськомовних поетів України ХХ століття Б.О. Чичибабіна. Ця стаття продовжує цикл статей, які присвячені особливостям створення та функціонування звукових образів у поетичних текстах. Феномен тиші та його втілення у художній літературі багаторазово привертав увагу дослідників, зокрема філософів, культурологів, філологів. Образ тиші займає важливе місце у творчості Чичибабіна, набуваючи в ній глибокого філософського змісту. Регулярним при створенні образу тиші стає у Чичибабіна прийом персоніфікації, антропоморфізації: його тиша «молитвосклонённая», «безгневная», у неї «нежное касанье». Не дивно, що і кохана стає для поета відчутним втіленням тиші. Мотив, що поєднує кохання з тишею, набуває у ліриці Чичибабіна поширення і розвитку. Все справжнє, з точки зору поета, непоказове, неголосне, тихе, скромне. Тиша осмислюється Чичибабіним як вища форма звучання і у повній відповідності до російської поетичної традиції набуває позитивного значення, асоціюючись у нього з вічністю. Найвищою формою звучання, згідно світогляду поета, стає світло: звук трансформується у тишу і, піднявшись до вершин істини і досконалості, повертається у те початкове Слово, яке згадується у Новому Заповіті і з яким душа ліричного героя Чичибабіна відчуває глибинну спорідненість. Перспективу дослідження автор бачить у характеристиці особливостей представлення образу тиші у творчості інших поетів ХХ століття.

Ключові слова: образ тиші, поетична творчість Б.О. Чичибабіна, прийом персоніфікації, філософський зміст.

Целью статьи стал анализ особенностей представления образа тишины в поэтическом творчестве одного из крупнейших русскоязычных поэтов Украины ХХ века Б.А. Чичибабина. Данная статья продолжает цикл статей, посвященных особенностям создания и функционирования звуковых образов в поэтических текстах. Феномен тишины и его воплощение в художественной литературе многократно привлекал внимание исследователей – философов, культурологов, филологов. Образ тишины занимает важное место в творчестве Чичибабина, приобретая в нём глубокий философский смысл. Регулярным при создании образа тишины становится у Чичибабина приём персонификации, антропоморфизации: его тишина «молитвосклонённая», «безгневная», у неё «нежное касанье». Не удивительно, что и любимая становится для поэта телесным, осязаемым воплощением тишины. Мотив, объединяющий любовь и тишину, получает в лирике Чичибабина распространение и развитие. Всё настоящее, с точки зрения поэта, непоказное, негромкое, тихое, скромное. Тишина осмысливается Чичибабиным как высшая форма звучания и в полном соответствии с русской поэтической традицией приобретает позитивное значение, ассоциируясь у него с вечностью. Высшей формой звучания, в соответствии с мировоззрением поэта, становится свет: звук трансформируется в тишину и, поднявшись до вершин истины и совершенства, возвращается в то первоначальное Слово, которое упоминается в Новом Завете и с которым душа лирического героя Чичибабина ощущает глубинное родство. Перспективу исследования автор видит в характеристике особенностей представления образа тишины в творчестве других поэтов ХХ века.

Ключевые слова: образ тишины, поэтическое творчество Б.А. Чичибабина, прием персонификации, философский смысл.

The purpose of the article is to analyze the features of the silence image representation in the poetic works of one of the largest Russian-speaking poets of Ukraine of the twentieth century, B.A. Chichibabin. This article continues the series of articles devoted to the features of the sound images creating and functioning in poetic texts. The phenomenon of silence and its embodiment in belles-lettres has attracted the attention of researchers-philosophers, culturology scientists and philologists many times. The image of silence takes an important place in Chichibabin's works, obtaining a deep philosophical meaning in it. Chichibabin's method of personification and anthropomorphization becomes regular when creating an image of silence: his silence is “prayerful”, “ireless”, and it has a “gentle touch”. It is not surprising that the beloved becomes for the poet a corporeal, tangible embodiment of silence. The motive combining love and silence gets spreading and development in Chichibabin’s lyrics. From the poet’s point of view everything is present,   low-key, quiet, modest. Silence is interpreted by Chichibabin as the highest form of sound and, in full accordance with the Russian poetic tradition, obtains a positive meaning, associating it with eternity.

The highest form of sound, in accordance with the poet's worldview, becomes light: the sound is transformed into silence and, having risen to the heights of truth and perfection, returns to the original Word, which is mentioned in the New Testament and with which the soul of Chichibabin’s lyrical hero feels a deep kinship. The author sees the perspective of the study in the characterization of the silence image features representation in other poets’ works of the twentieth century.

Key words: image of silence, B.A. Chichibabin's poetic works, method of personification, philosophical meaning.