ПІСЛЯ КІНЦЯ ІСТОРІЇ: КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Анотація

Стаття присвячена розгляду системних характеристик політичних відносин, сукупність яких спростовує ідею «кінця історії» як результату повної реалізації історичної задачі інституційного забезпечення свободи і демократії.

Показано, що оскільки феномен влади формується через відносини обміну, вже сама економічна система постійно генерує всередині себе структуру влади. Звідси політичні інститути регулювання економічного обміну, на формування яких здійснюють вплив у першу чергу розпорядники найбільш значущих ресурсів, виступають як засоби закріплення відносин особистої залежності і позаекономічного примусу, зрощування політичної влади і економічного панування.

Ключові слова: «кінець історії», ліберальна демократія, політична влада.

Статья посвящена рассмотрению системных характеристик политических отношений, совокупность которых опровергают идею «конца истории» как результата полной реализации исторической задачи институционального обеспечения свободы и демократии.

Показано, что поскольку феномен власти формируется через отношения обмена, уже сама экономическая система постоянно генерирует внутри себя структуру власти. Отсюда политические институты регулирования экономического обмена, на

формирование которых оказывают влияние в первую очередь распорядители наиболее значимых ресурсов, выступают как средства закрепления отношений личной зависимости и внеэкономического принуждения, сращивания политической власти и экономического господства.

Ключевые слова: «конец истории», либеральная демократия, политическая власть.

The article is devoted to the consideration of systemic characteristics and regularities of political relations, the set of which refutes the idea of «the end of history» formulated by Francis Fukuyama as a result of full realization of the historical task of institutional provision of freedom and democracy.

As public power makes it possible to dispose of resources belonging to society, it becomes the subject of fierce competition for the subordination of the mechanisms of political organizations (primarily the state or individual decision-making centers) to control the redistribution of resources. Hence, the political system is constantly in a state of conflict between the participants in the political process. The very mechanism of power reproduction is based on the fact that the subject of power has a monopoly on the distribution of certain resources that are relevant to the object as their potential consumer. The power of the subject is directly proportional to the degree of dependence of its object on the resource allocated by the subject of power. The amount of this power is greater the less the subordinate has the opportunity for alternative interactions to obtain these resources. Since the phenomenon of power is formed through exchange relations, the economic system itself constantly generates a structure of power within itself. Hence, the political institutions of economic exchange regulation, the formation of which is influenced primarily by managers of the most important resources, act as a means of consolidating the relationship of personal dependence and non-economic coercion, the merging of political power and economic domination.

One of the factors over the last century has been the illusion of equal access in public opinion to equal access to centers of power and the distribution of material goods, expressed in the concept of liberal democracy. However, in conditions when the world market acquires the characteristics of a closed system with limited resources, the ruling elite is forced to move to more severe institutional restrictions on access to decision-making centers for the majority of citizens. The result is an intensification of political competition and the adaptation of political institutions to new conditions, which finally refutes the idea of «the end of history».

Key words: «end of history», liberal democracy, political power.