ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ДО ДОМІВКИ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ

Анотація

Актуальність дослідження. прив’язаність до домівки може виступати мобілізаційним чинником адаптації до складних умов життя в умовах війни для тих осіб, що залишилися вдома та дестабілізаційним фактором адаптації вимушених переселенців.

Мета дослідження – визначити особливості соціально- психологічної адаптації в осіб із різним статусом проживання в умовах війни та різним рівнем прив’язаності до домівки.

Результати дослідження. Визначено відповідність між рівнем прив’язаності до домівки та соціально-психологічної адаптації у осіб, що покинули дім, повернулися додому та залишалися вдома протягом військового конфлікту.

Висновки. У результаті емпіричного дослідження було визначено, що в осіб, які поїхали з власного дому у більш безпечне місце проживання показники прив’язаності до домівки є найнижчими у порівнянні з тим, хто поїхав та повернувся та тими, хто залишився вдома. Визначено, що рівень прив’язаності до домівки в умовах військового конфлікту та загрози життєдіяльності в українців має як стабілізаційний, так і демобілізуючий ефект. За умови низького рівня прив’язаності до домівки в українців, які під час загрози їх життю залишилися вдома, показники соціально-психологічної адаптації є найнижчими, натомість при високому рівні прив’язаності до домівки – найвищими.

Представлене дослідження не вичерпує усіх аспектів соціально- психологічної адаптації українців під час військового конфлікту у різних умовах проживання. У подальших дослідженнях планується конкретизація категорії вимушених переселенців, зокрема урахування такої незалежної змінної, як виїзд українців закордон та у результаті внутрішнього переміщення, що має істотне значення на перебіг адаптації до нових соціокультурних умов життєдіяльності.