ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ МАРКЕР РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ

Анастасія Большакова, Дмитро Дубінін

Анотація


Актуальність дослідження: Зростання психологічних навантажень на працівників поліції в умовах воєнних дій, соціальної нестабільності та тривалого професійного стресу зумовлює необхідність вивчення резильєнтності як ключового особистісного й професійного ресурсу.

Мета дослідження: виявлення особливостей професійного вигорання поліцейських залежно від стажу служби та наявності бойового досвіду та емпіричне встановлення взаємозв’язку між рівнем їх резильєнтності та проявами професійного вигорання.

Методи дослідження: опитувальник для виявлення синдрому професійного вигорання, розроблений О. Чабаном, О. Хаустовою та В. Омельяновичем, адаптована версія Шкали резильєнтності (cd-risc-10) (О. Односталко, З. Кіреєва, Б. Бірон), Шкала резильєнтності К. Коннора та Дж. Девідсона (CD-RISC-25) в адаптації Є. Грішина, Шкала резильєнтності Resilience Scale for Adults (RSA) в адаптації Д. Дубініна.

Результати дослідження: дисперсійний аналіз виявив статистично значущі відмінності у рівнях професійного вигорання працівників поліції залежно від стажу служби та наявності бойового досвіду. Найвищі показники вигорання зафіксовано у поліцейських із середнім стажем без бойового досвіду, тоді як у працівників із бойовим досвідом рівень емоційного виснаження був істотно нижчим, що свідчить про буферну роль резильєнтності. Кореляційний аналіз засвідчив стійкі негативні зв’язки між показниками професійного вигорання та усіма компонентами резильєнтності, зокрема орієнтацією на досягнення цілей, самоконтролем, самодетермінацією, соціальною контактністю та самоприйняттям.

Висновки: дослідження підтвердило, що професійне вигорання є надійним психологічним маркером ефективності механізмів резильєнтності працівників поліції. Встановлено, що рівень вигорання зростає за умов виснаження адаптаційних ресурсів і зниження емоційної саморегуляції. Дисперсійний аналіз виявив суттєві відмінності залежно від стажу служби та бойового досвіду, а кореляційний –  стійкі негативні зв’язки між показниками вигорання та компонентами резильєнтності. Результати засвідчують, що професійне вигорання виступає маркером резильєнтності та професійної надійності поліцейських.


Ключові слова


резильєнтність, професійне вигорання, життєстійкість, поліцейські, Національна поліція, копінг-стратегії.

Повний текст:

PDF

Посилання


Грішин Є.О. Психологічний супровід розвитку резильєнтності як чинника саморегуляції особистості, яка перебуває в складній життєвій ситуації : дис. ... д-ра філософії : 053 Психологія. Західноукраїнський національний університет. Тернопіль, 2024. 180 с.

Дубінін Д.О. Україномовна адаптація дорослої версії опитувальника резильєнтності Resilience Scale for Adults – RSA. Наукові інновації та передові технології. Серія «Психологія». 2025. № 8(48). С. 1417–1429.

Кокун О., Лозінська Н., Пішко І., Олійник В. Особливості посттравматичного зростання військовослужбовців з різним бойовим досвідом. Вісник Національного університету оборони України. 2025. №5 (87). С. 80–89.

Односталко О.С., Кіреєва З.О., Бірон Б.В. Психометричний аналіз адаптованої версії Шкали резильєнтності (CD-RISC-10). Габітус. 2020. № 14. С. 110–117.

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти / С.Д. Максименко, Л. М. Карамушка, Т. В. Зайчикова та ін. Київ : Міленіум, 2004. 264 с.

Чабан О., О. Хаустова О., Омельянович В. Опитувальник для виявлення синдрому професійного вигорання: розробка та валідізація нової діагностичної методики. Психосоматична медицина та загальна практика. 2025. Т. 10. № 1. С. 1–25.

Bartone, P. T., Ursano, R. J., Wright, K. M., & Ingraham, L. H. (1989). The impact of a military air disaster on the health of assistance workers: A prospective study. Journal of Nervous and Mental Disease, 177(6), 317–328.

Bolton, K. W., & Praetorius, R. T. (2016). Resilience protective factors in an older adult population: A qualitative interpretive meta-synthesis. Qualitative Social Work, 15(3), 384–401.

Bonanno, G. A. (2004). Loss, trauma, and human resilience: Have we underestimated the human capacity to thrive after extremely aversive events? American Psychologist, 59(1), 20–28.

Connor, K. M., & Davidson, J. R. T. (2003). Development of a new resilience scale: The Connor–Davidson Resilience Scale (CD-RISC). Depression and Anxiety, 18(2), 76–82.

Kokun, O. (2024). Incidence of occupational hardiness under the influence of extreme war factors. Journal of Workplace Behavioral Health, 39(2), 139–156.

Kokun, O., Pischko, I., Lozinska, N., Stasiuk, V., & Oliinyk, V. (2024). Mental health of servicemen, POWs, and civilians in Ukraine: A comparative study. Journal of Loss and Trauma, 10(5), 1–26.

Masten, A. S. (2001). Ordinary magic: Resilience processes in development. American Psychologist, 56(3), 227–238.

Prykhodko, I., Kolesnichenko, O., Matsehora, Ya., Aleshchenko, V., Kovalchuk, O., Matsevko, T., Krotiuk, V., & Kuzina, V. (2022). Effects of posttraumatic stress and combat losses on the combatants’ resilience. Československá psychologie, 66(2), 157–169.

Ungar, M. (2018). Systemic resilience: Principles and processes for a science of change in contexts of adversity. Ecology and Society, 23(4), 1–12.




DOI: https://doi.org/10.34142/23129387.2025.73.13

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.