ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ І МЕТОДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ
Анотація
Актуальність дослідження: У підлітковому та юнацькому віці сфера міжособистісного спілкування набуває першочергового значення, що висуває необхідність у розробці новітніх методів психодіагноситики соціальної креативності особистості.
Мета дослідження: концептуалізувати феномен соціальної креативності та визначити основні шляхи її психодіагностики.
Методи дослідження: тести соціальної креативності, опитувальник соціальної креативності А. Батаршева.
Результати і висновки.Соціальна креативність є багатовимірною здатністю особистості до ефективної соціальної взаємодії та соціальної діяльності, що характеризується низкою стандартних для загальної креативності властивостей (швидкість, гнучкість, оригінальність та розробленість) та представлена мотиваційним (мотивація афіліації і творчості, готовність до співпраці з іншими), когнітивним (соціальний інтелект та вербальна креативність, соціальна компетентність, групова креативність), поведінково-комунікативним (володіння комунікативними стратегіями, надситуативність у прийнятті рішень у взаємодії, соціальна трансгресивність, організаторські та комунікативні здатності, здатність до кооперації та конкуренції) та ціннісно-смисловим (командні цінності, альтруїзм як цінність, пріоритет потреб колективу над власними егоїстичними потребами) компонентами.
Апробовні у дослідженні тести соціальної креативності розроблені для школярів (перший тест) та студентів (другий тест) є набором ситуацій, на які респондент має надати розгорнуту відповідь. Представлені тести мають високу дискримінативну спроможність та дозволяють оцінити швидкість, гнучкість, оригінальність та розробленість соціальної креативності.
Ключові слова
Повний текст:
PDFПосилання
Батаршев А.В. (2005). Базовые психологические свойства и самоопределение личности: Практическое руководство по психологической диагностике. СПб.: Речь.
Ильиных А.Е. (2011). Социальная креативность личности: психологическая структура. Известия Саратовского университета. Сер. Философия. Психология. Педагогика, 11. 3. 76–87.
Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. (2003). Межличностное общение: [учеб. для вузов] Санкт-Петербург: Питер.
Макаренко Н.М. (2008). Психологічні чинники розвитку креативного мислення майбутніх практичних психологів: автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07. К.
Саврасов М.В., Єрмоленко К.В. (2016). Психологічний аналіз теоретико-методологічних передумов дослідження соціальної креативності майбутніх психологів. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. Миколаїв: МНПУ, 1 (16). 188–192.
Яковлева Е.Л. (1996). Развитие творческого потенциала личности как цель образования. Мир психологи, 2. 104–105.
Baer, J. (1993). Creativity and divergent thinking. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum.
Gu, C. (2011). Social creativity psychology. Peking: China Social Science Press.
Mouchiroud, C., & Lubart, T. I. (2002). Social creativity:A cross-sectional study of 6- to 11-year-old children. International Journal of Behavioral Development, 26, 60-69.
Mouchiroud, C., & Bernoussi A. (2008).An empirical study of the construct validity of social creativity. Learning and Individual Differences,18. 372–380.
van Bezouw M.J., van der Toorn J., Becker J.C. (2021). Social creativity: Reviving a social identity approach to social stability. Eur J Soc Psychol. 51. 409–422. https://doi.org/10.1002/ejsp.2732
Tajfel, H., & Turner, J. C. (1979). An integrative theory of intergroup conflict. In W. G. Austin & S. Worchel (Eds.), The social psychology of intergroup relations (pp. 33–47). Brooks/Cole.
Gu C., Hu B.J., Ngwira F., Jing Z., Zhou Z. (2014). The Effect of General Creative Personality and Freedom of Task Choice on Adolescents' Social Creativity. The Journal of Creative Behavior. 1-18.
DOI: https://doi.org/10.34142/23129387.2021.65.17
Посилання
- Поки немає зовнішніх посилань.