ЗАБОРОНА ДИСКРИМІНАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Анотація

Метою статті є визначення та характеристика теоретико-правових засад заборони дискримінації. У ході дослідження автор доходить висновків, що витоки заборони дискримінації як правової категорії знаходяться у міжнародних документах, що підкреслює універсальний характер права на рівний захист для всіх людей незалежно від їхніх характеристик. Доводиться, що права, які світова спільнота декларує як основні, знаходять своє юридичне визнання через взяті на себе провідними державами обов‟язки, надаючи цим правами реальності, гарантуючи їх. Забезпечення рівного доступу до праці стає ключовим вектором боротьби з дискримінацією, що здатне забезпечити в перспективі гідну працю, міжнародні норми прямо пов‟язують реалізацію права на працю із усуненням соціальних бар‟єрів, які мають дискримінаційний характер. Наголошується, що важливо не плутати розрізнення, що виступає дискримінацією із системою державних юридичних гарантій, що надаються особам, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці внаслідок об‟єктив- них причин і які формують юридичний фундамент для рівного захисту від якої б то не було дискримінації. Конвенція МОП № 111 збагачує загальне розуміння поняття дискримінації ознаками, що відбивають специфіку реалізації прав людини у сфері праці, визначаючи її як будь-яке обмеження чи перевагу, що веде до порушення рівності можливостей у сфері зайнятості, при цьому визнаючи, що деякі розрізнення дискримінацією не є, бо є обґрунто-ваними, якщо виправдані специфікою роботи. Щоб уникнути непропорційного доступу до реалізації можливостей своїх трудових прав особами через їх фізичні, психічні чи соціальні особливості, держава, використовуючи право як інструмент сучасної соціальної справедливості, через систему юридичних гарантій підтримки – засобів забезпечення прав зазначених суб‟єктів, і створює рівні умови для можливості їх рівного з іншими доступу до професії та занять. Також акцентовано увагу, що у формуванні засад заборони дискримінації соціальний діалог грає провідну роль. Консультації з роботодавцями, працівниками та іншими представницькими органами дозволяють ідентифікувати нові, не перелічені в міжнародних нормах права, ознаки дискримінації, що забезпечує динамічне, гнучке, реалістичне та погоджене правове регулювання, формуючи сучасну його систему. Резюмується, що заборона дискримінації - це міжнародний стандарт прав, що відображає цінність трудових прав. Його дотримання забезпечує гідність працівника, ефективність праці та сталий розвиток суспільства і є не просто вимогою права, а маркером цивілізованості трудових відносин у державі.