ФІЛОСОФ ЯК ГРОМАДСЬКИЙ (ПУБЛІЧНИЙ) ІНТЕЛЕКТУАЛ

М. О. Дроботенко

Анотація


Здійснення своєї культурної  та  освітньо-виховної  місії людиною,  яка  іменує  себе філософом, не можлива без широкої громадської участі як взаємодії поза формальними навчальними  програмами  університетської  структури,  тобто  без  реалізації  ролі публічного  інтелектуала.  Звичайно,  визначення  університетського  викладача  як публічного інтелектуала, може бути сприйняте як просування корпоративного інтересу, адже є небезпека думати про «інтелектуальну» діяльність в основному як своєрідний PR, наприклад, для власної установи, дисципліни чи дослідницької групи. Це цілком легітимне завдання  у  навчальних  закладах,  проте  має  інструментальний  характер,  яке  не  слід плутати  з  інтелектуальним  завданням  окремих  осіб  та  установ.  По-друге,  існують сильні тенденції плутати інтелектуальну роль з експертною роллю. Але інтелектуальне завдання,  у  першу  чергу,  орієнтоване  на  культурну  та  світоглядну  сфери  суспільства. слід  наголосити,  що  сьогодні  рольова  реальність  публічного  філософа  змінилася.  Якщо раніше  він  виконував  роль  інтелектуального  інтелігента,  соціального  та  політичного експерта,  то  нині  йдеться  про  діалогічного  громадського  інтелектуала (the dialogical public intellectual). Вони  більше  не  є  владою  та  суддями  національного  характеру, ідентичності та майбутнього, але культурними посередниками, функції яких полягають не тільки у виконанні чи презентації обраних ідей, об'єктів, а також наративу, а також залучення  та  перекладу  інших  голосів  у  різних  контекстах  в  ході  поточних  переговорів про те, що має культурне та суспільне значення.

Ключові  слова:  філософія,  публічний  інтелектуал,  діалогічного  громадського інтелектуала, освітньо-виховна місія

 

Осуществление  культурной  и  образовательно-воспитательной  миссии  человеком, который называет себя философом, невозможна без широкого общественного участия как взаимодействия вне формальных учебных программ университетской структуры, то есть без реализации роли публичного интеллектуала. Конечно, определение университетского преподавателя как публичного интеллектуала, может быть воспринято как продвижение корпоративного интереса, ведь есть опасность думать о «интеллектуальной» деятельности в основном как о своеобразном PR, например, для собственной учреждения, дисциплины или  исследовательской  группы.  Эта  вполне  легитимная  задача  в  учебных  заведениях однако  же имеет инструментальный характер, её не следует путать с интеллектуальным заданием  отдельных  лиц  и  учреждений.  Во-вторых,  существуют  тенденции  путать интеллектуальную  роль  с  экспертной  ролью.  Но  интеллектуальная  задача,  в  первую очередь,  ориентирована  на  культурную  и  мировоззренческую  сферы  общества.  Следует отметить, что сегодня ролевая реальность публичного философа изменилась. Если раньше он  выполнял  роль  интеллектуального  интеллигента,  социального  и  политического эксперта, то сейчас речь идет о диалогическом общественном интеллектуале (the dialogical public intellectual). Они больше не является властью и судьями национального характера, идентичности  и  будущего,  но  культурными  посредниками,  функции  которых заключаются не только в исполнении или презентации избранных идей, объектов, а также наратива,  а  также  привлечение  и  перевода  других  голосов  в  разных  контекстах  в  ходе текущих переговоров о том, что имеет культурное и общественное значение.

Ключевые  слова:  философия,  публичный  интеллектуал,  диалогический общественный интеллектуал, образовательно-воспитательная миссия.

 

Implementation of the cultural and educational mission by a person who considers himself a philosopher is not possible without public participation as an interaction outside the formal curricula of the university structure, that is, without performing the role of a public intellectual. Of course, the definition of a university teacher as a public intellectual can be treated as a promotion of corporate interest, because there is a risk of thinking about "intellectual" activity as a kind of PR, for example, for the institution, discipline or the research group. This is a legitimate task in educational institutions with an instrumental character that should not be confused with the intellectual tasks of individuals and institutions. Secondly, there are strong tendencies to confuse an intellectual role with an expert role. But the intellectual task, first of all, is focused on the cultural and ideological spheres of society. It should be emphasized that today the role reality of a public philosopher has changed. Previously, he was an intelligent intellectual, a social and political expert, but now he is a dialogical public intellectual. They are no longer authorities and judges of national character, identity and future but cultural intermediaries, whose function in addition to implementation or presentation of certain ideas, objects, and narratives is also to involve and translate other philosophical positions in different contexts during current negotiations about the issues that have cultural and social significance.

Keywords: philosophy, public intellectual, the cultural and educational mission, the dialogical public intellectual.

Повний текст:

PDF

Посилання


“Friendship as a way of life.” The Essential Works of Foucault 1954-1984, Volume One - Ethics: Subjectivity and Truth. Ed. Paul Rabinow. Trans. Robert Hurley. New York: The New Press, 1997. 135-140.

Academics as Public Intellectuals, Edited by Sven Eliaeson and Ragnvald Kalleberg This book first published 2008 by Cambridge Scholars Publishing

Baert P., & Shipman A. Transforming the intellectual // F. Dominguez Rubio & P. Baert (Eds.), The politics of knowledge. - London: Routledge. 2012. - P. 179–204.

Baert Patrick The Philosopher as Public Intellectual // Public Intellectuals in the Global Arena; Professors or Pundits, Ed. M. Desch, University of Notre Dame Press, 2016. - Р. 163-181.

Bourdieu P. 1988. Homo academicus. Cambridge, UK: Polity Press.

Dallyn S., Marinetto M., Cederstrцm С. The Academic as Public Intellectual: Examining Public Engagement in the Professionalised Academy// Sociology. - Volume 49. - issue 6. – Р. 1031-1046

Foucault M Power/Knowledge: Selected Interviews and Other Writings, 1972–1977. Ed. and trans. Gordon C. Harlow: Prentice Hall, 1980

Giroux H. A. Higher Education under Siege: Implications for Public Intellectuals // Thought & Action. – 2006. – P. 63-78

Habermas J. Universiдt in der Demokratie - Demokratisierung der Universitдt // Kleine politischen Schriften/ Frankfurt am. Main 1981. S. 148-149

Hill M. L. Beyond ‘talking out of school’: educational researchers as public intellectuals // International Journal of Research & Method in Education. - 2012. – Volume 35. – issue 2/ - P. 153-169.

Jacoby, R. The last intellectuals: American culture in the age of academy. London: Basic Books, 2000.

Posner RA (2003) Public Intellectuals: A Study of Decline. Cambridge, MA: Harvard University Press.

Said, E. Representations of the intellectual. – New York: Pantheon Books, 1994.

Spizzirri, J. Public intellectuals: Who needs them? (2003). Retrieved March 15, 2005, from http://www.uiaa.org/chicago/uicalumni/ctxt0203a.htm

Суспільне покликання філософії освіти у сучасних соціокультурних контекстах : монографія / кол. авторів ; редкол.: М. Д. Култаєва (голова), Н.В. Радіонова (заступник голови) ; Мін-во освіти і науки України, Харк. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди. – Х. К.: Вид-во ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2014. – с.388.




DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.2545073

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.