АРМІЯ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ: ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

 Стаття містить спробу визначитися щодо стратегії дослідження армії сучасної держави в контексті аналізу еволюції інституційного підходу в західному соціально-політичному дискурсі.

Обґрунтовується, що перспективність цієї пропозиції базується на таких моментах, як: існування досить успішної практики розгляду армії як певного політичного інституту в сучасному науковому дискурсі; розробка нового (більш конструктивного) варіанту інтерпретації концепту «політичний інститут»; формування в межах неоінституціоналізму базової дослідницької установки, «яка дозволяє розглядати колективні, організаційні та ментальні структури і процедури, а також індивідуальну поведінку з єдиних аналітичних позицій».

Ключові слова: армія, інститут, політичний інститут, інституціональна теорія, інституціоналізм, неоінституціоналізм.

Статья содержит попытку определиться относительно стратегии исследования армии современного государства в контексте анализа эволюции институционального подхода в западном социально-политическом дискурсе. Обосновывается, что перспективность данного предложения базируется на таких моментах, как: существование достаточно успешной практики рассмотрения армии как определенного политического института в современном научном дискурсе; разработка нового (более конструктивного) варианта интерпретации концепта «политический институт»; формирование в рамках неоинституционализма базовой исследовательской установки, «которая позволяет рассматривать коллективные, организационные и ментальные структуры и процедуры, а также индивидуальное поведение с единых аналитических позиций».

Ключевые слова: армия, институт, политический институт, институциональная теория, институционализм, неоинституционализм.

The article contains an attempt to determine the strategy of research of the army of the modern state in the context of analyzing the evolution of the institutional approach in Western social and political discourse.  The emphasis is on the content of changes that allowed institutional theory not only to transform into a non-institutional, but also to become the leading methodological basis for modern political research at all levels.  It is about a change: in the categorical and conceptual apparatus of the research (for example, the new interpretation of the content of the main concepts (from the institute to the rational choice and the introduction into the scientific circulation of the concepts institutional space, institutional practice, rules of the game and etc.); principles of research; levels of research (identification of institutional, organizational and individual levels); subject field of research (first of all, introduction of individual behavior of actors into it); methods and procedures of analyze (use of tools of rational choice theory, structural and functional analysis, behavioral approach).  It is substantiated that the perspective of using the main provisions of this approach to analyze the problem field of the modern army is based on such moments as: the existence of a fairly successful practice of considering the army as a specific political institution in modern scientific discourse; development of a new (more constructive) version of the interpretation of the concept of political institution; the formation, within the framework of neoinstitutionalism, of a basic research set, which allows considering collective, organizational, and mental structures and procedures, as well as individual behavior from a unified analytical position.

Key words: army, institute, political institution, institutional theory, institutionalism, neoinstitutionalism.