ФЕНОМЕН ДИТИНСТВА У ФІЛОСОФСЬКІЙ АНТРОПОЛОГІЇ: ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

Анотація

Дитинство — етап людського життя, що розпочинає існування людини, він якісно відрізняється від інших вікових проміжків життя особливостями інтелектуальної, емоційно-вольової та діяльнісної сфери. Ідея круговороту та нелінійного сприйняття часу в язичницькій культурі робить дитинство близьким до небуття. У християнстві дитинство сприймається крізь призму і плотського, і духовного народження, батьківства та синівства. В епоху Відродження у зв’язку з актуалізацією проблеми людини та розвитком ідей гуманізму гостро постало питання про значення дитинства у становленні людини. В епоху Нового часу дитинство інтерпретується як період ущербності та неповноцінності, розглядається лише у перспективі дорослішання, а не як самодостатня сутність. У ХХ ст. дитина постає самодостатньою істотою, що має право на існування, на власні переживання, на власні, окремі від дорослих, особливості духовного, емоційного, морального та психічного розвитку. Однією з ідей, поставлених службу радянської пропаганди, виступила ідея дитинства. Радянське гасло «Діти — наше майбутнє!» повинно було транслювати створюваний і культивований образ дитини, який вдячно користується благами держави. Реконструкція психолого-педагогічних моделей дитинства дозволяє зробити висновок про важливу ідею цілісного буття дитини у філософській антропології. Уявлення про цілісність реалізується через систему виховання, що мислиться тут як глибинний взаємозв’язок індивідуального (особистості дитини) та соціального, ізміна кожного компонента цього взаємозв’язку здатна якісно змінити всю систему в цілому.