АГЕНТНІСТЬ І КОАГЕНТНІСТЬ У НАВЧАННІ: ПОТЕНЦІАЛ, РИЗИКИ ТА СТРАТЕГІЇ ПІДТРИМКИ

Анотація

Розглянуто взаємозв’язок агентності та коагентності у навчальному процесі як складну інтеграцію індивідуального та соціального вимірів навчання, що забезпечує розвиток автономії студента через активну співпрацю з іншими стейкхолдерами освітнього процесу. Наголошено на соціальній природі навчання і важливості балансу між автономією і співпрацею для досягнення ефективних освітніх результатів. Визначено вплив категорій агентності та коагентності на формування автономії студентів, навчальної мотивації і здатності до спільної діяльності. Зазначено основні механізми розвитку агентності як індивідуальної здатності до автономної цілеспрямованої діяльності, самостійного визначення навчальних цілей та організації освітнього процесу, а також коагентності як навичок продуктивної взаємодії під час обрання навчальних стратегій, колективного прийняття рішень і доцільного розподілу обов’язків. Підкреслено, що сучасна освіта створює низку ризиків, пов’язаних із впровадженням агентнісних і коагентнісних підходів у навчальний процес. Серед них автори виокремлюють цифровий розрив, який перешкоджає ефективній організації авто- номного навчання; негативний вплив на академічну доброчесність через недостатню сформованість етичних переконань щодо використання шахрайських практик; інституційні обмеження та бар’єри. Розглянуто педагогічні стратегії підтримки них і коагентнісних освітніх практик, що включають поетапне формування автономії, зміну ролі викладача на фасилітатора та наставника, а також застосування інструментів інституційної підтримки змін. Зроблено висновок, що ефективна реалізація потенціалу агентності та коагентності сприяє кращому розвитку ключових академічних і соціальних компетентностей студентів. Окреслено перспективи подальших досліджень впливу культурних, гендерних, вікових та інституційних чинників на динаміку формування агентності й коагентності студентів.